Интересное

Григорій Сковорода

Основні філософські положення із християнської етики:

1. Філософія серця й любові

Пізнати себе і Бога людина може лише через серце: «Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же — у законі вічного». Філософ радить людині перемагати згубні пристрасті, приборкувати інстинкти, саме тоді вона буде щасливою, а пізнання людського серця й наповнення його людяністю — це і є шлях до загального щастя.


2. Двоїстість буття

За Г. Сковородою, буття — двоїсте, воно поєднує зміст (дух, Бог) і форму (матерію), «весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно».


3. Філософія щастя через самопізнання

Узагалі, Г. Сковорода вважав, що світ складається із трьох світів: Всесвіту (макрокосмосу), людини (мікрокосмосу) й Біблії (світу символів). Саме через символи Біблія «невидиме робить видимим». Григорій Сковорода вважав людину найвищим і найпрекраснішим Божим створінням, вона має пізнати себе, що й буде для неї щастя: «Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя — недалеко воно. Близько воно. У серці і в душі твоїй».

Григорій Савич Сковорода

 

(1722-1794)

 український

 просвітитель-гуманіст

філософ, поет,педагог.

  
Цікаво знати

Твори Сковороди за життя друкувались сотнями екземплярів, бо тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для чернецтва». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського «православ'я», спираючись у своїй філософії на Біблію.

Відеотека

Переглянути біографію Г.Сковороди у відеоформаті. 

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса. 

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса. 

Кінозал

Переглянути фільм "Григорій Сковорода".

 
 

Афори́зм  — короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. 

Трактат — літературний твір, як правило, наукового чи релігійного характеру. Термін характеризує один з видів літературних форм.

Філософія — наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення.

За Г. Сковородою, «філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія».

 

АФОРИЗМИ
 

Твори Г. Сковороди пересипані народними приказками, прислів’ями. У той же час вислови самого філософа, що містяться у різних його творах, стали сприйматися афористично, утворивши своєрідну «книгу мудрості», що містить афоризми різноманітних тематичних груп.

 

Освіта, навчання, наука

 

• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
• Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!
• Мудрець мусить і з гною вибирати золото.
• Не розум від книг, а книги від розуму створились.
• Втрачений час, який ти не використав на навчання.

 

Любов, дружба, стосунки між людьми

 

• Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
• Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
• Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
• Все минає, але любов після всього зостається.
• Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.
• Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
• Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.
• Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

 

Самопізнання, розум, людські чесноти

 

• Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
• Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.
• Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
• Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.
• Коли ти не озброїшся проти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не спихнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти в моральне зло.
• Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.
• У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгіршим.
• Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!

 

Істина

 

• Не все те отрута, що неприємне на смак.
• Бери вершину і матимеш середину.
• Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
• Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
• З видимого пізнавай невидиме.
• Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
• Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
• Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.

 

Щастя, радість

 

• Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
• Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.
• Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.
• Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
• Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми
в ньому, і воно біля нас шукає нас самих.

 

Про афоризми Г.Скововроди

 

Григорій Сковорода - видатна фігура в літературному процесі. Можна сказати, він випередив свій час: випередив формою й змістом поетичних добутків, випередив художньою досконалістю своїх трактатів, прозаїчних добутків і байок.

 

Головної думкою філософського навчання Григорія Сковороди є ідея «рідної роботи». Спостерігаючи події в суспільстві й побуті, що видається мислитель знайшов для себе причину проблем, які його оточували. М. Сковорода бачив талановитих селян, які могли б стати видатними художниками, письменниками або музикантами, але були приречені працювати фізично.

 

 

До того ж найчастіше вони працювали не на свою сім'ю, а на панському полі. Бачив філософ бездарних чиновників, які обіймали високі державні посади, керували цілими містами, не маючи до тому ні здатностей, ні утворення, ні бажання давати людям користь. Ними керувала хіба що жадібність грошей і влади.

 

Ідея «рідної роботи» Г. Сковороди дуже проста, її можна сформулювати декількома словами. Проте вона має в собі глибокий філософський зміст і є шляхом, рішення багатьох проблем навіть сучасного суспільства.

 

 

Ця ідея полягає в тім, що людина повинен займатися в житті тим, до чого він має дарування й здатності, до чого відчуває прагнення й натхнення.

 

 

Свої ідеї Сковорода відобразив у байках. Байки «Бджола й Шершень», «Жаби», «Жайворонки» відображають саме ідею «рідної роботи». Байки яскраво й зрозуміло пояснюють і ілюструють ідеї філософа.

 

В XXI сторіччі ми спостерігаємо розвиток науки, технічний прогрес, більші зміни в житті. Ми бачимо безперервний розвиток, але ми ж не можемо спрогнозувати, наскільки збільшилися б темпи цього розвитку, якби в нашім суспільстві по-справжньому заробила ідея «рідної роботи». Тому що й нині хтось не може дозволити собі одержати утворення, хтось не може зробити кар'єру, тому що має талант, але не має зв'язків...

 

Г. Сковорода й справді був геніальним філософом, адже зміг побачити й теоретично вирішити дуже гостру проблему, що актуальна навіть сьогодні. А втілити цю ідею в життя - це вже справа прийдешнього покоління й наших нащадків.

 

Цікавим є вираження Г. С. Сковороди «Мир ловив мене, і не піймав»

 

На границі давнього й нового періодів в історії українського письменства висится фігура Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються оповідання про цього письменника, просвітителя, філософі. За що б він не брався робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.

 

Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади й багатства. Він уважав життя за совістю, а головне в житті - залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від миру зла й волі духу. У мережі спокуси заради великого багатства «ласощів нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповів написати на своїй могилі: «Мир ловив мене, і не піймав».

 
ВСТУПНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОНРАВНОСТІ
 
Філософський трактат
 

Бог зробив потрібне неважким, а важке — непотрібним. Немає нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого, як щастя. Щастя ж у серці, серце в любові, любов — у Законі Вічного. Якби щастя залежало від місця, часу й від плоті, то ми б його ніколи не знайшли Щастя, як повітря і сонце, даються людині даром. Щастя близько - воно в серці і в душі твоїй. До розуміння цього веде наша десяти глава розмова.

Голова І. Про Бога. Світ складається з двох натур: видимої і невидимої. Видима — це всі створіння, невидима — Бог, який ще в стародавніх народів називався розумом всесвітнім, або натурою, існуванням, вічністю, часом, долею, неминучістю, фортуною та ін. У християн це Дух, Господь, Цар, Отець, Розум, Правда.

Голова II. Про віру всесвітню. В усі віки всі народи вірили, що є якась таїна, якась сила, що всім володіє і всім керує. Підданий може помилятися і вважати лакея за самого пана, але ніхто не буде суперечити, що є дійсний пан, котрого підданий і в очі не бачив.

Голова III. Промисел загальний. Бог тримає цілий світ, як годинникар годинник. Одушевляє, годує, впорядковує, обороняє, а потім повертає знов у брудну матерію — в землю. Тому його називають ще математиком, геометром або гончарем.

Голова IV. Промисел особливий для людини. Натура подібна до найкращої архітектурної симетрії, моделі. Якщо рід, місто, державу збудовано за такою моделлю, то вона буває раєм, небом, домом Божим. І якщо людина збудує своє життя за таким зразком, то буде в ньому святиня й благочестя. Лице Боже, відбившись у душі нашій, перетворює нас із диких і бридких тварин у людей, здатних до громадської згоди, незлобних, стриманих, великодушних і справедливих.

Всесвітній розум, найвища Премудрість або Бог, зробили так, що ми відрізняємося від звірів милосердям і справедливістю, а від худоби — стриманістю й розумом.

Не намагайся додуматися, як ця Божа Премудрість народилася, звідки взялася; вдовольняйся видимим, прислухайся до пророків, що голосом Божим говорять людям про Закони Божі.

Голова V. Про Десятисловіє. Хай не буде в тебе богів інших, крім мене; не сотвори собі кумира; не згадуй ім'я Боже даремно; пам'ятай день суботній — поклоняйся Богові не самими порожніми церемоніями, а справжнім ділом, щиро беручи зразок з Нього. Вір, що сам собі вдесятеро користь чиниш, коли допомагаєш іншим. Шануй отця свого; не вбивай; не чини перелюбу; не крадь; не посвідчуй фальшиво; не жадай жінки ближнього твого...

 Присвяти ж своє серце щирій любові і не дай посіятися в ньому зернам лихих намірів.

Голова VI. Про правдиву віру. Щоб закрилася в тобі безодня беззаконства, потрібна віра. При ній повинна бути надія. Часто її уявлять в образі жінки, що тримає якор. Ці добродітелі ведуть людське серце до пристані любові.

Голова VII. Благочестіє і церемонія — речі неоднакові. Сила усього Десятисловія вміщається в одному імені — любов. Вона є вічним союзом між Богом і людиною. Ця Божественна любов має зовнішні ознаки, які звуться церемоніями. Якщо ж ця маска не ховає  в собі дійсного, то залишається сама лицемірна полуда, лушпиння при зерні.

Голова VIII. Закон Божий і переказ (традиція) — речі неоднакові. Закон Божий — плід, а переказ — листя. Закон Божий — серце людини, а переказ — фіговий листок. Інколи люди про це забувають, змішуючи чисте з нечистим.

Голова IX. Пристрасті або гріхи. Пристрасть є згубне, хворобливе повітря в душі. Це безпутне жадання видимостей. Найбільшим гріхом є заздрість, а також ненависть, злопам'ятство, гордість, підлесливість, неситість, нудьга, каяття, смуток, сум та інший невсипущий черв'як у душі.

Голова X. Про любов або щиросердечність. Безодні гріхів суперечить щиросердечність, плодами якої є: доброзичливість, незлобність, прихильність, лагідність, щирість, благонадійність, безпечність, задоволеність.

Хто має таку душу, той житиме в мирі, милосерді й веселості.
 

Про "Вступні двері до християнської добронравності" Г.Сковороди

 

Г.Сковорода по-своєму пояснює ключове значення поняття Бога, Божої премудрості, показує, в чому полягає щастя людини, істинна віра, відмінність між благочестям і церковними церемоніями, пристрастями та гріхами, любов'ю та чистосердечністю.

 

Він вчить, що існують два світи, чи дві "натури"; одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог: "Ця видима натура, чи Бог, все живе проходить і утримує, скрізь завжди є, був і буде". Визначаючи Бога, він, однак, заперечував його наприродну суть, розчиняв у природі, тобто розвивав пантеїстичні ідеї, віддаючи першість формі, ідеї над матерією. Божа мудрість є для нього "сила і правило всіх наших рухів і справ". Мислитель пише про віру в двох значеннях вселенськості та істинності.

 

 

Це, відповідно, Віра в таємницю та силу, що "по всьому розливається і що всім володіє". Тобто йдеться про визнання вищого начала та необхідності служіння йому. Друге значення має Віра заради розуміння благості Бога, щоб прийняти й любити Його. Така Віра "заховане всім радам блаженства, ніби здаля проглядає у підзорну трубу". Ця Віра необхідно пов'язана із Надією, котра підтримує людське серце при цій істині. "Ці добродійності приводять, нарешті, людське серце, начебто надійний вітер корабля, у гавань любові та їй доручає", — підсумовує Григорій Сковорода.

 

Чистосердечність, наголошує Г. Сковорода, "є спокійне в душі дихання і віяння Святого Духа". Далі він порівнює чистосердечність з чудовим садом, що "повний тихих вітрів, солодко духмяних квітів та втіхи, в якому процвітає дерево життя, котре посилає кожній мудрій людині Вищий розум (Бог). З чистосердечністю крокують поруч "доброзичливість, незлобність, схильність, покірливість, нелицемір'я", добро, надійність, безпечність, задоволення, бадьорість та інші невід'ємні забави. "Хто таку душу має, мир на ньому і милість, веселість вічна над головою такого істинного християнина!" — зазначає Сковорода.

 

Основним лейтмотивом цієї праці є теза Г. Сковороди про те, що людина через знання внутрішнього, прихованого від неї змісту Біблії сама може осягнути своїм розумом Премудрість Божу і тільки позбавившись згубних пристрастей, — заздрості, лихослів'я, злопам'ятості, гордості, "улещення", смутку та іншого черв'яка, що засинає у ду.ші",— вона перебуватиме у Царстві Божому на цій землі, тобто буде щасливою за життя).

 

Висновок : У  філософських трактатах Г. Сковорода виступає за чистоту людської душі, за дотримання Божих Заповідей, які зроблять людину по-справжньому щасливою. Він закликає жити в гармонії з природою, прагнути до самопізнання та самовдосконалення, до невсипущої праці в тій галузі, до якої в людини є природні нахили та здібності.