Словник літературних термінів

 

А

Алего́рія — художній засіб, за допомогою якого узагальнене поняття розкривається через конкретний образ. Алегорія використовується в байках. Суть алегорії становить внутрішнє порівняння певного явища з іншим. В образах тварин, предметів, різних природних явищ у байці відображаються людські стосунки і характери. Наприклад, «сваволя можновладців над беззахисною людиною» — «Вовк та Ягня» (байка Л. Глібова).


Алітерáція — художній прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша та емоційного поглиблення його змісту.


Анафора — єдино-початок, повторення одного слова чи групи слів на початку цілого ряду віршових рядків або строф.


Антитéза — протиставлення явищ, понять, почуттів, думок, характерів. Для створення антитези письменники використовують антоніми. Наприклад, образи товстого і тонкого в оповіданні Антона Чехова.


Асонáнс — повторення голосних звуків у віршовому рядку чи строфі, яке створює ефект милозвучності поетичного твору.


Афоризм — короткий влучний вислів, узагальнене судження у стислій, художньо ефектній формі.

Б Байка — невелике, переважно віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають люди, тварини, рослини чи предмети.


Балада — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного та соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.


Билина — фольклорний жанр, епічна пісня історико-героїчного і соціально-побутового змісту про богатирів, героїв та їхні подвиги.

Г Герой ліричний — образ особи, що постає в уяві читача на основі сприйняття виражених почуттів, переживань, роздумів у тексті поетичного твору.


Герой літературний — персонаж, дійова особа художнього твору.


Героїчне в літературі — звеличення засобами художнього слова суспільної цінності дій окремої особи чи групи людей задля утвердження ідеалів добра, свободи, справедливості.


Гіпербола — засіб художнього зображення, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення ставлення до нього. Художнє перебільшення.


Гротеск — засіб художньої виразності, заснований на карикатурному зображенні, для якого характерними є фантастична основа, тяжіння до незвичайних форм, поєднання в одному предметі або явищі несумісних, контрастних властивостей: комічного і трагічного, реального і фантастичного.


Гумор — різновид комічного; весела, добродушна насмішка над кимось або чимось.

Д Деталь художня — виразна подробиця у творі, за допомогою якої автор підкреслює характерну ознаку змальованої ним картини життя чи характеру персонажа, що вирізняє їх серед інших і надає можливості зрозуміти їх значення в загальному контексті твору, в розкритті задуму письменника. 


Детектив — різновид пригодницької літератури; твір, у якому розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином.


Діалог — розмова двох або більшої кількості осіб.


Драматизм — загострена напруженість дії в художньому творі.

 Е Експозиція — вступна частина художнього твору, в якій стисло висвітлюється ситуація, що випереджає зав'язку, роз'яснюються наміри автора, зазначаються час і місце дії.


Епíграф — вислів, який автор розмішує перед текстом твору або його розділами. Він пов'язаний зі змістом твору і допомагає розкрити його головну думку.


Епізод — одна із подій, відносно самостійний уривок тексту, важливий для розуміння певної ситуації, загального змісту, характеру головного героя твору тощо.


Епілог — фінал, підсумкова частина твору, в якій читачеві повідомляється про подальшу долю героїв, наводиться авторська оцінказмальованих подій, характерів персонажів.


Епітáфія — надмогильний напис у віршах чи прозі, поширений в античну добу.


Епітет — художнє означення, що виділяє, підкреслює характерну рису, визначальну якість предмета, явища, поняття, героя.


Епіфора — художній засіб, протилежний анафорі, повторення однакових слів або словосполучень наприкінці віршових рядків чи строф.


Éпoc — багатозначний термін, який означає:
1) один з родів художньої літератури, поряд з лірикою та драмою;
2) жанр епічної героїчної поеми («Іліада» й «Одіссея» Гомера);
3) епічні жанри сучасної літератури: роман, повість, новела, оповідання тощо.

Ж

Жанр літературний — різновид літературного твору, що визначається для кожного роду художньої літератури.

Епічні жанри: казка, байка, роман, повість, новела, оповідання тощо.

Ліричні жанри: пісня, ода, сонет, елегія тощо.

З

Зав'язка — елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору.

І Ідея — головна думка твору. Сукупність ідей художнього твору — його ідейний зміст.


Ідея твору — основна думка, висвітленню якої автор підпорядковує всі змальовані ним картини та образи. Наприклад, ідея уславлення сили людського характеру в оповіданні «Любов до життя» Джека Лондона.


Інверсія — незвичний порядок слів у реченні, що підсилює художню виразність певного вислову.


Інтер'єр — опис внутрішнього вигляду приміщення, де відбувається дія. Він конкретизує місце події, є важливим засобом характеристики дійових осіб літературних творів.


Інтерпретáція — тлумачення тексту літературного твору, роз'яснення його головної думки, композиції, системи образів тощо.


Інтонація — основні виражальні засоби мовлення, які дають можливість передати емоційне ставлення до певної події, до якогось явища чи співрозмовника.


Інтрига — підступні дії, що приховано спрямовані проти якоїсь особи або групи людей; є засобом створення сюжетної напруженості в літературному творі.


Іронія — засіб гумору й сатири, заснований на приховано-глузливому, зневажливо-осудливому зображенні явища чи людини; насмішка, виражена у формі похвали, заперечення негативного у вигляді його схвалення.

К Колізія — складне протиріччя, зіткнення протилежних сил, інтересів, переконань, прагнень і вчинків персонажів у літературному творі.


Коментар — пояснення застарілих або маловідомих слів, життєвих подробиць тощо, вжитих у літературному творі. Вміщується, як правило, після художнього тексту.


Комічне — смішне в житті та художній літературі.
Основні види комічного: гумор, іронія, сатира.


Композиція — побудова художнього твору.


Контекст — частина тексту (вислів, строфа, розділ тощо), яка допомагає зрозуміти точний смисл аналізованого епізоду, факту, явища.


Контраст — різко окреслена протилежність між характерами людей, між предметами чи явищами.


Конфлікт — зіткнення інтересів, прагнень, вчинків персонажів, напруження і загострення суперечностей, що призводять до ускладнень і боротьби та супроводжуються складними колізіями.


Кульмінація — момент найвищого напруження конфлікту і вирішального зіткнення характерів; момент перелому в сюжеті, з якого починається розв'язка.

Л

Легенда — епічний твір усної народної творчості фантастично-казкового змісту про події з далекого минулого.


Лейтмотив — конкретний образ, головна думка, визначальна інтонація, часто згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму автора.


Лірика — один з трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. Розкриває насамперед внутрішній світ автора, його емоційний і душевний відгук на життя. Головний жанр — лірична поезія.


Літóта — засіб художнього зображення, протилежний за значенням гіперболі; зменшення величини, сили, важливості зображуваного об'єкта чи явища.

М

Метафора — перенесення властивостей одних предметів на інші за принципом подібності або схожості ознак.


Міф — стародавня оповідь про явища природи і надприродні сили, про богів, духів, першопредків і героїв, у якій часто пояснювалосяпоходження світу і життя на Землі. Наприклад, давньогрецькі міфи «Прометей», «Геракл».


Міфологія — система фантастичних уявлень предків про світ і світобудову; сукупність міфів певного народу; наука про міфи.


Монолог — роздум вголос, тривала промова дійової особи літературного твору, звернена до себе або до інших персонажів.


Мотив — тема ліричного твору, змістовий компонент художнього твору, що визначає вчинки, переживання і роздуми персонажів.

Н

Науково-фантастична література — художні твори, у яких автори під впливом науково-технічного прогресу намагаються в образній формі прогнозувати майбутнє, показувати прийдешню долю людства. Наприклад, романи «Подорож до центра Землі» Жуля Верна, новела «Усмішка» Рея Бредбері.

 

Hoвéлa — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, напруженою та яскраво вимальованою дією.

О

Образ художнього твору — це індивідуалізована і разом з тим узагальнена картина людського життя, створена письменником за допомогою вигадки.


Опис — художній засіб, що є прийомом творення характерів, способом типізації, елементом композиції. Це — портрет, пейзаж, інтер'єр тощо.


Оповідання — невеликий художній розповідний прозовий твір про одну чи кілька подій у житті персонажа. Наприклад, «Хамелеон», «Товстий і тонкий» Антона Чехова.


Оповідь — зображення подій і вчинків персонажів через виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді, що здійснюється від третьої особи.

П

Пaмфлéт — невеликий за обсягом прозовий твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.


Пародія — комічне наслідування художнього стилю твору задля його осміяння.


Пáфос — натхнення, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною ідеєю чи подією в художньому творі, що емоційно впливає на читача і викликає у нього відповідні відчуття.


Пейзаж — опис картин природи у художньому творі.


Переклад — різновид літературної творчості, пов'язаний з перекладом творів з однієї мови на іншу, що вимагає від перекладача, крім глибокого знання мови оригіналу, обізнаності з його контекстом та художньою своєрідністю.


Переспів — твір, написаний за мотивами твору зарубіжного автора з наслідуванням його стилю, наближений до перекладу, але відмінний від нього, бо недослівно передає чужий текст.


Перипетíя — несподівана переміна в перебігу подій та долі персонажа внаслідок вторгнення в дію якогось несподіваного випадку.


Персонаж — літературний герой, дійова особа художнього твору.


Персоніфікáція — уособлення; уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям.


Підтекст — прихований зміст висловлювання, образу чи ситуації в художньому творі.


Пісня — невеликий ліричний вірш, що має куплетну будову і призначений для співу.


Повість — розповідний художній твір, у якому змальовано картину життя ряду персонажів протягом тривалого часу. За повнотою відтворення подій, кількістю описів, характеристикою образів і за обсягом повість перебуває на межі між оповіданням та романом. У повісті, на відміну від роману, менша кількість подій, менше персонажів, відсутня їх детальна характеристика.


Поезія — віршовані твори різних жанрів; невеликий віршований твір одного автора.


Порівняння — художній прийом, що ґрунтується на зіставленні одного явища з іншим за якоюсь спільною для них ознакою і часто здійснюється за допомогою слів: «мов», «як», «наче», «ніби», «подібно тому, як».


Портрет — опис зовнішності персонажа (обличчя, постави, одягу) в літературному творі.


Пригодницька література — твори із захоплюючим сюжетом про складні випробування, через які проходять герої. В основі цих творів — напружені конфлікти особистого чи громадського життя, в яких найбільш повно виявляються риси характеру героїв. Наприклад, романи «Робінзон Крузо» Данієля Дефо, «Острів скарбів» Роберта Льюїса Стівенсона, «П'ятнадцятирічний капітан» Жуля Верна, повість «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена.


Притча — алегоричний повчальний твір про людське життя із прихованою мораллю. У притчі немає описовості, природа та речі згадуються лише за потреби, а дія відбувається мовби без декорацій. Наприклад, казка-притча «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері.


Проза — літературні твори, написані невіршованою мовою.


Пролог — вступна частина твору, в якій коротко повідомляється про зображувані події, задум автора і мету твору.


Прототип — реально існуюча особа, факти із життя чи риси характеру якої використав автор для створення образу літературного героя.


Псевдонім — вигадані ім'я та прізвище автора, під якими він видає свої твори.


Публіцистика — статті і нариси, які висвітлюють у пресі актуальні питання політичного і суспільного життя.

Р

Рецензія — жанр літературної критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури, визначає їх вартість і слабкі місця.


Рима — співзвучність закінчень віршових рядків.


Ритм — періодичне повторення окремих елементів у тексті твору через рівні проміжки, впорядковане за певною системою.


Робінзонада — різновид пригодницької літератури, у якому зображено життя та діяльність героїв, що з певних причин опинилися поза цивілізацією. Започаткував робінзонаду Даніель Дефо романом «Робінзон Крузо».


Розвиток дії — поступове розгортання подій у творі, що починається після зав'язки.


Розв'язка — завершальний елемент сюжету, вирішення конфлікту в художньому творі.


Роман — великий за обсягом і складний за будовою епічний твір, в якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

С

Сарказм — засіб сатиричного викриття негативного в житті; вияв непримиренного ставлення до зображуваних явищ і окремих людей.


Сатира — різновид смішного; особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в різкому, осудливому осміянні негативного у житті — суспільних явищ, людських вад тощо. На відміну від гумору, сатира має гострий, непримиренний характер.


Символ — знак (предмет, дія чи слово), що умовно виражає сутність якогось явища. Наприклад, хліб-сіль — символ гостинності.


Стопа — повторювана у вірші група складів, в якій один склад є наголошеним, а один чи два ненаголошеними. Залежно від кількості складів стопи бувають двоскладові (ямб, хорей) і трискладові (дактиль, анапест, амфібрахій).


Строфа — група віршових рядків, об'єднаних римою, певною інтонацією та відносною змістовою завершеністю. На письмі строфи розділяються інтервалами. Найменша строфа із двох рядків — двовірш (дистих), максимальна — вісімнадцятивірш.


Сюжет — організація системи подій у художньому творі. Елементи сюжету — експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка.

Т

Тавтологія — спеціальне або непередбачене повторення спільнокореневих або близьких за значенням слів у певному реченні чи фрагменті літературного твору.


Тема — коло життєвих явищ, зображених у творі.


Тип літературний — персонаж літературного твору, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, життєві цінності певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним художнім образом.

У

Уособлення — різновид метафори, який полягає в перенесенні властивостей живих істот на предмети та явища з метою їх яскравішого зображення.

Ф

Фабула — основні події, про які йдеться в літературному творі.


Фантастика — різновид художньої літератури, твори, в яких зображено світ надзвичайних, нереальних явищ і подій, створених творчою уявою письменника.


Фінал — заключна частина художнього твору, в якій роз'яснюються смисл конфлікту та його розв'язка.


Фольклор — усна народна творчість.

Х

Художня деталь — виразна подробиця твору, що робить зображувану автором картину зримішою, яскравішою і глибшою за змістом.

Деталі можуть викликати певні асоціації, символізувати якісь явища, готувати читача до розуміння образу, створювати відповідний настрій тощо. Наприклад, цуценя в оповіданні «Хамелеон» Антона Чехова.


Художня література — один із видів мистецтва — мистецтво слова.

Ц

Цитата — дослівний уривок з якогось твору; вислів, що наводиться усно чи письмово для підтвердження чи заперечення певної думки з посиланням на джерело.