Григорій Сковорода

Спадщина Г.Сковороди:

 - поетична:
збірка "Сад божественних пісень";

байкарська:
збірка «Байки харківські»;

- філософська:
«Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу»,
«Кільце»,
«Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок», «Вступні двері до християнської добронравності».

Григорій Савич Сковорода

 

(1722-1794)

український просвітитель-
гуманістфілософ, поет, педагог.

  
Цікаво знати

Багато віршів Григорія Сковороди покладені на музику. Український композитор Леонід Грабовський створив цикл «Temnere Mortem» (1991).

 

Крім того, існують відомості про композиторську діяльність Григорія Сковороди. Зокрема, йому належать пісні «Ой ти птичко жолтобока», «Стоїть явір над водою».

 

Поодинокі записи музики Сковороди збереглися у рукописних збірках кінця XVIII — початку XIX століття.

Цю музику виконував ансамбль Святослава Крутикова «Camerata Taurica», згодом — Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені.

Відеотека

Переглянути біографію Г.Сковороди у відеоформаті. 

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса. 

Кінозал

Переглянути фільм "Григорій Сковорода".

 
 

Вірш - елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму.

 

ВСЯКОМУ МІСТУ - ЗВИЧАЙ І ПРАВА
 
Всякому місту — звичай і права, 
Всяка тримає свій ум голова: 
Всякому серцю — любов і тепло, 
Всякеє горло свій смак віднайшло. 
Я ж у полоні нав’язливих дум: 
Лише одне непокоїть мій ум. 


Панські Петро для чинів тре кутки, 
Федір-купець обдурити прудкий, 
Той зводить дім свій на модний манір, , 
Інший гендлює, візьми перевір! 
Я ж у полоні нав’язливих дум: 
Лише одне непокоїть мій ум. 


Той безперервно стягає поля, 
Сей іноземних заводить телят. 
Ті на ловецтво готують собак, 
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк, 
Я ж у полоні нав’язливих дум: 
Лише одне непокоїть мій ум. 


Ладить юриста на смак свій права, 
З диспутів учню тріщить голова. 
Тих непокоїть Венерин амур, 
Всякому голову крутить свій дур. 
В мене ж турботи тільки одні, 
Як з ясним розумом вмерти мені. 


Знаю, що смерть — як коса замашна, 
Навіть царя не обійде вона. 
Байдуже смерті, мужик то чи цар, — 
Все пожере, як солому пожар. 
Хто ж бо зневажить страшну її сталь? 
Той, в кого совість, як чистий кришталь... 
 

Про поезію

 

 

До поетичної спадщини Г. Сковороди належить збірка «Сад божественних пісень», до якої ввійшло тридцять віршів, які автор називає піснями.

 

Деякі твори із цієї збірки стали народними піснями, зокрема «Всякому місту — звичай і права», «Гей, поля, поля зелені», «Ой пташино жовтобока» і «Стоїть явір над водою». Популярність збірки «Сад божественних пісень» зумовлена тим, що зміст її творів був зрозумілим і близьким простій людині того часу: ліричний герой перебуває в пошуках правди й добра; він, як і Сковорода, любить народ і закликає людину жити в єдності з природою; журба, тривога, розмірковування завжди зворушували чутливу душу людини з народу. 

 

Аналіз вірша

 

Літературний рід: лірика.

 

Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сати­ричний).

 

Вид лірики: громадянська (філософська).

 

Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.

 

Віршовий розмір: дактиль.

 

Тип римування: суміжне.

 

Про твір: у пісні «Всякому місту — звичай і права…» автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, леда­рів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розу­мом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помис­лами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар.

 

Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чоти­рьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома проти­ставляє недолікам суспільного життя ідеал чистої совісті й ясного розу­му. Останній рядок кожної строфи, крім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лиш одне непокоїть мій ум».

 

Проблеми, порушені у творі, були злободенними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права…» за­жив великої популярності, ставши народною піснею: відомі понад п’ятдесят її варіантів (а це одна з ознак фольклорного твору). Іван Котляревський один із варіантів цієї пісні використав як арію возного в п’єсі «Наталка Полтавка».

 
DE LIBERTATE
 
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівняши все злото.
Проти свободи воно — лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
 

Аналіз вірша

 

Жанр: громадянська лірика.


Тема: вияв громадянської позиції поета в період посилення кріпацтва, оспівуючи волю як найбільше багатство людини.


Ідея: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.


Основна думка: свобода найвище благо суспільства та багатство людини; тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности».


Ідейний зміст твору


Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що являє собою воля, яка її цінність:

«Що є свобода?Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє.
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши це злото,
Проти свободи воно лиш болото».

Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу. Поет закінчує твір словами:
«О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!»


Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпосництва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, якого і славить митець у цій поезії.