Легенди: про Вавилонську вежу, про Мойсея.

 Десять заповідей

Біблія - це збірник релігійних книг, створених у різні часи. Складається вона з двох основних частин — Старого та Нового Завітів. 
Біблія

 

одна з найдавніших пам’яток світової писемності, зібрання різних за змістом і формою
текстів, що з’явилися в період від XII століття до н.е. до IV століття н.е. , і
збереження їх регламентується суворими правилами. 

  

 

Цікаво знати

Мойсей — великий визволитель і законодавець єврейського народу, що жив у ХІІІ–ХІІ ст. до н. е. за часів царювання Рамзеса ІІ. Своє ім’я (по-єврейськи — моше) він одержав від єгипетської принцеси, що врятувала його, воно означає «врятований з води».

 

Мойсей одержав блискуче виховання, він був посвячений «у всю мудрість єгипетську», тобто в усі таїнства релігійного і політичного світогляду Єгипту. 

 

Відеотека

Переглянути біблійські легенди у віідеоформаті.

 

Кінозал

Подивитись художній фільм та мультфільми "Створення світу", фільм "Десять заповідей".

 

Бібліотека

Прочитати легенди про:

  

створення світу,

Адама і Єву,

потоп на Землі.

 

Притча про блудного сина. Притча про сіяча.

 

 
 

Легенда — народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю.

Притча — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.

 
ПРО ВАВИЛОНСЬКУ ВЕЖУ
 

 Це було так давно, що вже ніхто й не пам'ятає, коли це було. Розповідають, одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.
І закортіло людям лишити пам'ять про себе довічну:
—    А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу! — мовив один.
Зраділи всі та й загукали:
—    Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба!
Обрали гору високу — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають.
Всі працюють, усі співають, весело всім.
Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п'ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати.
Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон.
А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала!
І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з'являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір* — досягти неба, де живе Бог.
«Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав він,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»
 
І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.
Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова.
В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного.
Маляр кричить:
—    Фарба скінчилась!
А в нього виходить:
—    Но мор пент!
—    Нічого не розумію! — кричить йому інший.
А виходить:
—    Женком пренепа!
 
І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим.
—    Віндадори!
—    Маракірі!
—    Бобеобі!
—    Дзин!
Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти?
І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.
І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися.
Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного.
І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.

 

Аналіз:

 

Історична основа легенди


Події, що змальовуються в легенді про зведення Вавилонської вежі, відбуваються «після потопу» й відносяться до «початку людської історії». У межах однієї біблійної оповіді органічно об’єдналися два мотиви: 1) побудова міста Вавилона і змішання мов;2) зведення вежі й розпорошення людей. Археологічні розкопки підтверджують, що в цій оповіді відбилося будівництво у Вавилоні зіккуратів — величезних будівель ритуально-храмового призначення. Легенда могла виникнути не пізніше ІІ тис. до н. е., причому не в осілого, а в кочового народу, суспільна свідомість якого осідлий спосіб життя сприймала як певне відхилення від норми, а у фактах зведення величезних ритуальних споруд вбачала вияви «гордині» та «зухвальства», гідні страшної божої кари. 
Місто Вавилон знаходилось у північній частині Дворіччя (Месопатамії) на березі ріки Євфрат. Вавилонські руїни можна побачити недалеко від сучасного міста Вілли (Ірак). Перші згадки про Вавилон датуються ІІІ тис. до н. е. На початку ІІ ст. до н. е. місто остаточно зійшло з історичної арени. 


Тема: розповідь про спорудження людьми Вавилонської вежі та перешкоду, яку вчинив Ягве щодо будівництва. 


Ідея: уславлення миру, праці, взаєморозуміння між людьми на землі; засудження заздрості (Ягве). 


Основна думка: спільна мова серед людей сприяє їх дружбі, злагодженій праці. 


Композиція


Експозиція: рішення людей збудувати вежу. 


Зав’язка: заздрість Ягве, викликана спільною, злагодженою працею людей. 


Кульмінація: буря, яку послав бог на землю, сприяла тому, що розлетілись людські слова, через це народ був позбавлений можливості спілкування між собою. 


Розв’язка: припинення будівництва вежі, поява різних народностей на землі. 


Проблематика


• взаєморозуміння і заздрість; 
• стимул для плідної праці; 
• спільна мова — запорука миру на землі між людьми. 

 

Зміст (скорочено)

 

Багато людей жило на землі. Всі говорили однією мовою, І задумали вони побудувати високу, аж до неба, башту, щоб прославити себе. Бог, побачивши, що люди заради гордині своєї взялися за не-і угодну йому справу, зробив так, що будівельники стали розмовляти різними мовами, не розуміючи один одного. Довелося їм покинути будову й розбрестися в різні боки. Башта з часом розвалилася, а місто назвали Вавилоном, тобто «змішанням».

 
ПРО МОЙСЕЯ
 

Проживаючи в достатку в найбільш урожайній частині Єгипту, ізраїльтяни скоро розмножились і стали великим народом. Давно вже не було фараона, покровителя Йосипового, що колись дав дозвіл на переселення роду Якова до Єгипту. Нові фараони стали боятися, щоб ізраїльське плем’я не стало для Єгипту небезпечним, зокрема, щоб під час війни не допомагало ворогам. Ізраїльтян стали примушувати до найтяжчих робіт на будівництві. Єгиптяни їх ненавиділи, а проте кількість нащадків Якова постійно зростала. Один із фараонів наказав убивати кожну новонароджену ізраїльську дитину-хлопчика.

 

У той час народився в однієї ізраїльської жінки син, і мати цілих три місяці ховала його від убивць. Коли ж стало вже неможливим тримати в таємниці існування дитини, поклала її в добре засмолений кошик і сховала в прибережному очереті над рікою Нілом. Своїй старшій дочці наказала слідкувати за долею немовляти.

 

Незабаром дочка фараона зі своїми подружками пішла купатися до річки. Дівчата побачили кошик і почули плач дитини. Царівні жаль стало невинного дитяти. Вона взяла хлопчика, хоч і здогадувалась, що це одне з ізраїльських дітей, призначених на загибель. Сестра хлопчика сказала царівні, що знає жінку, яка зможе малятко годувати. Царівна звеліла цю жінку покликати, а тоді дочка привела матір, яка й стала годувальницею свого синочка. Коли дитя підросло, фараонова дочка взяла його до себе й назвала Мойсеєм, що значить "видобутий із води". Мойсей виховувався в єгипетських школах і оволодів науками, що ними славився тоді Єгипет. Але від матері знав, що він ізраїльтянин, а єгиптяни — то вороги, які знущаються над його народом.

 

Одного разу Мойсей був свідком того, як єгипетський наглядач бив робітника-єврея. Мойсей убив єгиптянина, а труп закопав у піску. Наступного дня побачив, що два євреї б’ються між собою. Хотів їх помирити, присоромити і сказав;

 

— Чого б’єш свого брата?

 

Але бешкетник не схаменувся, а накинувся на Мойсея:

 

— А хто ж тебе зробив начальником і суддею над нами? Ти, може, схочеш і мене вбити, як убив учора єгиптянина?

 

Мойсей злякався, щоб про його вчинок не донесли фараонові. Він утік далеко, до країни Мадіам, де жив декілька років. Там він одружився і пас стада овець свого тестя. (...)

 

Якось зайшов він з отарою далеко в пустелю і раптом побачив терновий кущ, охоплений полум’ям. Проте найдивовижніше, що кущ горів, але не згоряв! Здивований Мойсей наблизився, і раптом з полум’я до нього звернувся Господь. "Я Бог Авраама, Ісака та Якова, — мовив Він. — Я побачив страждання Мого народу в Єгипті й хочу вивести його до чудової землі, призначеної для синів Ізраїлевих. Для цього Я обрав тебе: ти мусиш піти до фараона й просити його відпустити Мій народ". — "Хто я такий, щоб іти до фараона й вести з Єгипту синів Ізраїлевих? — запитав Мойсей.— Ось я прийду й скажу народу: "Бог батьків ваших послав мене до вас». А вони запитають: «Як Його звуть?" Що я маю відповідати?" Господь сказав йому: "Відповідай:

 

"Господь, Бог батьків наших, Бог Авраама, Ісака та Якова послав мене до вас."." Проте Мойсей вагався, побоючись, що йому буде нелегко заохотити народ на таку важку й небезпечну справу.

 

Тоді Господь дав Мойсееві ознаку. Він наказав йому кинути на землю палицю. І от, ще й землі не торкнувшись, палиця обернулася на змію! Мойсей перелякався й кинувся тікати. Проте Господь зупинив його й звелів схопити змію за хвіст. І тієї ж миті змія знову стала палицею. "Якщо ця ознака не переконає народ іти за тобою, — сказав Господь, — засунь руку за пазуху". Мойсей послухався, і його рука вкрилася проказою. Мойсей знову поклав руку за пазуху, потім вийняв її — і проказа щезла. "Якщо й тоді народ не послухає тебе, то набери води з річки, вилий її на землю — і вона зробиться кров’ю", — сказав Господь. Проте Мойсей ніяк не міг зважитись: "Я не зможу переконати людей, бо я недоріка!" — "У тебе є брат Аарон, — сказав Господь. — Він промовлятиме замість тебе, а Я вчитиму вас, що робити".

 

Вирушив Мойсей додому, взяв дружину й дітей та пішов до Єгипту. Назустріч йому вийшов Аарон, і Мойсей розповів йому про свою розмову з Богом. Удвох вони скликали всіх ізраїльських старших, і Аарон промовляв до них, а Мойсей показував ознаки. І народ повірив, що Мойсей виконує волю Господа.

 

(...) Мойсей з Аароном прийшли до фараона та просили відпустити ізраїльтян у пустелю, на відстань трьох днів ходу, щоб там принести жертви своєму Богові. Але фараон їм не повірив. Він думав, що євреї хочуть в такий спосіб звільнитися від тяжких робіт, до яких примушували їх єгиптяни. Тому прогнав Мойсея й Аарона, а своїм наставникам звелів ще жорстокіше поводитися з єврейськими невільниками та збільшити встановлену для них норму виробітку.

 

Тоді Господь почав спускати кари на фараона та його державу. Кар таких було десять, причому кожна наступна — тяжча, дошкульніша, ніж попередня. Кари були такі:

 

1) вода в річках та озерах замінилася на кров, а риби погинули;

 

2) усю країну наповнили жаби у величезній кількості. Вони залазили в будинки та постелі, у посуд зі стравами;

 

3) з пороху землі утворилася комашня, що заїдала людей та худобу;

 

4) величезна кількість мух наповнила навколишнє середовище;

 

5) напав мор на коней, верблюдів, ослів, волів та овець в усьому Єгипті, окрім місцевості, де жили ізраїльтяни;

 

6) гнійні болячки й чиряки покрили тіло фараона та всіх єгиптян;

 

7) густий град знищив поля й убив багато людей і тварин;

 

8) сарана довершила знищення того, що залишилося після граду;

 

9) настала густа темрява на всій землі Єгипетській, крім тієї частини, де перебували ізраїльтяни;

 

10)повмирали первородні: від первородного сина фараона аж до невільників і тварин.

 

Під час кожної кари фараон кликав Мойсея, обіцяючи відпустити народ для принесення жертви, але коли за молитвою Мойсея кара минала, не дотримував слова. Аж після останньої кари, коли настав великий крик і плач у всьому Єгипті, бо не було дому, де не лежав би померлий, фараон сам просив Мойсея й Аарона, щоб ізраїльтяни якомога швидше вийшли з Єгипту.

 

А весь Ізраїль заздалегідь одержав від Бога наказ приготуватися до дороги: напекти ощипків та заколоти молоде ягня, не ламаючи йому костей, і споживати не поспішно, одягнувшись до подорожі. Кров’ю ягняти мав кожен єврей помазати одвірок своєї хати, щоб убезпечити свій дім перед останньою карою, яка впала на єгиптян. Цього ж дня вивів Господь синів Ізраїлю із землі Єгипетської. На заклик Йосипа прибуло їх колись до Єгипту всього 70 чоловік, а тепер, після 430 років, вийшло майже 600 тисяч. Виходячи з Єгипту, вони взяли із собою і кості Йосипа, виконуючи дану предками присягу.

 

Чи знали втікачі, куди йти? Не знали, але сам Бог показував їм дорогу. Кожен день ішла поперед них хмара у вигляді стовпа, а вночі цей стовп світив, наче вогонь. Так дійшли вже ізраїльтяни до берега Червоного моря.

 

Фараон пожалкував, що втратив стільки сот невольників. Він зібрав велике військо з бойовими колісницями й погнався за втікачами. Серед євреїв зчинилася паніка. Вони почали кричати:

 

— Краще б нам було служити єгиптянам, аніж тут загинути!

 

За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю, і води розступилися. Вибраний народ рушив за Мойсеєм серединою морського дна, а вода стіною стояла праворуч і ліворуч. Люди благополучно перебралися на інший берег.

 

Єгипетське військо з розгону погналося за ними. Але тоді Мойсей знову підняв палицю — води зійшлися й покрили все військо фараонове. Так воно і згинуло. Перед ізраїльтянами знову появився огненний стовп, освітлюючи їм дорогу.

 

Харчі, винесені з Єгипту, минулися. Євреї почали нарікати на Мойсея й Аарона:

 

— Краще нам було померти в землі Єгипетській, де ми сиділи над казанами, наповненими м’ясивом, і мали хліба досхочу. А ви нас вивели, щоб заморити голодом!

 

Бог звелів Мойсееві розповісти людям, що ввечері їстимуть м’ясо, а вранці наситяться хлібом. І справді, під вечір увесь табір укрили перепелиці, що, стомлені перельотом, легко давалися в руки. А на ранок мандрівники побачили, що всю пустиню вкрив немов грубий сніг. Вони здивовано питали один одного:

 

— Ман гу? (Що це таке?)

 

А Мойсей сказав:

 

Це хліб, який дає вам Господь на поживу. Нехай кожен назбирає, скільки йому треба на цілий день.

 

Ця небесна пожива мала смак білого хліба з медом і появлялася щоранку протягом шести днів. На шостий день треба було збирати подвійну кількість, бо сьомий день, день відпочинку, треба було святкувати. Від слів "ман гу?" цей хліб, дарунок небесний, стали називати манною. Манна випадала з того часу щодня протягом всіх сорока років, тобто аж поки ізраїльтяни прибули до мети своєї мандрівки.

 

Небагато часу минуло, як знову вибухло заворушення проти Мойсея. В пустелі не було води, і народ став кричати:

 

— Дай нам воду, щоб ми напились! Ти вивів нас із Єгипту, щоб ми, й діти наші, і худоба погинули на безводді!

 

— Що ж я зроблю? — журився Мойсей. — Ще трохи — і вони мене уб’ють камінням...

 

За Божим наказом він ударив палицею своєю по скелі, і з неї ринула вода в такій кількості, що пили досхочу весь народ і худоба.

 

Бачите тепер, що Бог є між вами? — спитав Мойсей. 

 

Аналіз:

 

Тема: розповідь про народження, виховання і змужнінняя Мойсея, який прагнув захистити свій народ від приниження і рабства, відродити його культуру і релігію. 


Ідея: возвеличення вільного і щасливого життя, яке необхідно здобути шляхом боротьби з гнобителями. 


Основна думка: честь, справедливість, відсутність приниження однієї нації іншою, повага, щирість, доброта — ось основні заповіді Бога. 


Проблематика


• воля і рабство; 
• цар і раб; 
• соціальна несправедливість і борці проти неї; 
• добро і зло. 

 

Композиція


Експозиція: переховування жінкою народженого єврейського немовляти у кошику біля річки. 


Зав’язка: перебування Мойсея при царському дворі, де він був свідком приниження євреїв єгиптянами. 


Кульмінація: наказ Бога Мойсею: «Виведи євреїв з Єгипту, захистити їх тим самим від приниження і рабства». 


Розв’язка: цар погодився відпустити євреїв після того, коли Янгол наслав смерть на всіх дорослих дітей єгиптян. 

 

Зміст (скорочено)

 

Одному ізраїльському подружжю Господь подарував сина. Щоб дитина не потрапила до рук злих єгиптян, мати спочатку ховала її, а потім змушена була сплести кошика, покласти туди немовля й пустити в річку. За тим, куди попливе кошик, стежила її дочка. Кошик пристав до берега, де купалася царська донька. Добрій царівні стало жаль хлопчика, і вона взяла його. А тут підійшла дівчинка й сказала, що може знайти годувальницю для дитяти. І привела свою матір. Царівна наказала жінці взяти дитину, вигодувати її, а як та виросте, привести до неї. Мати дуже зраділа — тепер її сину ніщо не загрожує. Коли хлопчик підріс, його відвели до царівни, і та полюбила його, як рідного, назвала Мойсеєм («той, кого дістали з води, з кошика»), багато чого навчила, тому він виріс розумною людиною.



Якось Мойсей, побачивши, що єгиптянин немилосердно б'є робітника-єврея, заступився за бідолашного, при цьому вбив наглядача. Про це дізнався фараон — і Мойсееві довелося тікати. У чужій землі він заступився за дочок тамтешнього священика, потім одружився з однією із них.



Якось Мойсей, випасаючи овець, побачив кущ, що горів і не згорав, потім почув голос Господа, який наказав йому вивести ізраїльтян із неволі. Мойсей сказав, що люди можуть йому не повірити. Тоді Господь перетворив його жезл на змію, зі здорової руки зробив хвору і навпаки, воду обернув на кров і сказав, що Мойсей може показати ці чудеса ізраїльтянам, щоб ті повірили йому як посланцеві Божому.



Сорок років Божий обранець вів через пустелі свій народ до землі обітованої. За цей час багато ізраїльтян зневірилися, стали нарікати й лаяти Мойсея. Коли мандрівники підійшли до гори Сінаю, то Господь передав Мойсею десять своїх заповідей, записаних на кам'яних дошках, щоб він розповів про них народові.

 
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ
 

На третій місяць після виходу з Єгипту Господь привів ізраїльський народ до Синайської пустелі. Тут, з вершини гори Синай, він звернувся до народу і дав йому Заповіді:

 

"Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі Єгипетської, з дому неволі:

 

Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене.

 

Не робитимеш собі ніякого вирізьбленого кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, у водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій.

 

Не прикликатимеш імені Господа, Бога твого, марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає його ім’я марно.

 

Пам’ятай на день відпочинку, щоб святити його. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. День же сьомий — відпочинок на честь Господа, Бога твого. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.

 

Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі.

 

Не вбиватимеш.

 

Не чужоложитимеш.

 

Не крастимеш.

 

Не свідчитимеш ложно на ближнього твого.

 

Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму".

 

Коли ж увесь люд спостеріг гуркіт грому та блискавки і трубний гомін і гору димучу, затремтів од страху і затримався оддалік.

 

І сказали Мойсеєві: "Ти говори до нас, і ми слухатимемо, а Бог нехай до нас не промовляє, а то повмираємо".

 

Сказав Мойсей до людей: "Не бійтесь; це лише щоб випробувати вас, прийшов Бог, та щоб острах його постійно був з вами, щоб ви не грішили".

 

І поставали люди оддалік, а Мойсей приступив до темної хмари, де був Бог.

 

I там Господь розмовляв з ним. Крім Десятьох Заповідей, Він дав Мойсею численні закони, що їх мали виконувати сини Ізраїля.

 

Тоді біля Синаю спорудили жертовник, що в основу його покладено дванадцять каменів за кількістю племен Ізраїля, і принесли Господу жертву. Мойсей покропив кров’ю жертовник і народ, мовивши: "Ось кров Завіту, що його Господь уклав з вами".

 

Потім Господь прикликав Мойсея на Синай, і пробув там Мойсей сорок днів і сорок ночей. А коли Бог закінчив розмовляти з ним, то дав йому камінні таблиці, на яких Божою рукою були написані Його закони й заповіді.

 

 

Зміст заповідей

 

У канонічному тексті Біблії ці заповіді записані в наступному виді: 


1) Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною. 


2) Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі, і що на землі внизу, і що у водах нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм, тому що Я, Господь, Бог твій, Бог ревнитель, за провину батьків караючий дітей до третього і четвертого роду, що ненавидять Мене, і творящий милість до народу люблячого Мене і що дотримує заповіді Мої. 


3) Не вимовляй імені Господа Бога твого дарма; тому що не залишить Господь без покарання того, хто вживає ім’я Його дарма. 


4) Спостерігай день суботній, щоб свято зберігати його, як заповів тобі Господь, Бог твій. Шість днів працюй, і роби всякі справи твої, а сьомий — суботу, віддай Господові, Богові твоєму. Не роби цього дня ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні раба твоя, ні віл твій, ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні прибулець твій, котрий у тебе; щоб відпочив раб твій і раба твоя, як і ти. І пам’ятайте, що ти був рабом у землі Єгипетській, але Господь, Бог твій, вивів тебе відтіля рукою міцною і м’язом високим, тому і повелів тобі Господь, Бог твій, дотримувати дня суботнього. 


5) Поважай батька твого і матір твою, як повелів тобі Господь, Бог твій, щоб тривали дні твої, і щоб добре тобі було на тій землі, що Господь, Бог твій, дає тобі. 


6) Не убивай. 


7) Не чини перелюбу. 


8) Не кради. 


9) Не вимовляй помилкового свідчення на ближнього твого. 


10) Не пожадай жони приятеля свого, не пожадай дому ближнього свого, ні поля його, ні слуги, ні вола його, ні осла його, ні всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого. (Учні читають та коментують кожну заповідь.) 

 

Трактування заповідей

 

Перша заповідь є найважливішою в іудаїзмі. Тут затверджується, що Бог Один і Єдиний і саме він є заступником єврейського народу.

 

Друга заповідь відгороджує людину від ідолопоклонства, що йде з первісних вірувань. 

 

Третя заповідь вимагає не вживати понапрасну ім’я Бога.

 

Четверта заповідь — шануй суботу. Це означає, що один день у тижні людина повинна присвятити думам про Бога.

 

Останні шість заповідей складають моральний кодекс, виконання якого і повинно вести до праведності. Особливо примітна остання, десята заповідь, яка проголошує, що гріхом є не тільки дія зроблена, але і будь-яка неправдива думка також неприйнятна Богові.