Есхіл

    Своєрідність  трагедії         «Прометей закутий»:

- переосмислення поетом міфічного образу;

- непримиренність поглядів двох видатних особистостей (Прометей і Зевс) – причина конфлікту;

- монументальність образу Прометея;

- використання прийому трагічної іронії;

- наявність лейтмотивів твору;

- трагічний фінал.

Есхіл

 

давньогрецький трагік, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських трагіків V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом.

  
Цікаво знати

Есхіл став справжнім творцем грецької трагедії.

Внесок цього видатного поета у процес створення трагедійного дійства був величезний.

Він перший синтезував усі елементи, пов'язані з дифірамбічними заспівами, надавши їм глибоко драматичного характеру.

 

 

Завдяки його творчості трагедія набула першорядного суспільного звучання і стала найголовнішим драматичним жанром.

До того ж вона перетворилася на могутній засіб виховання співгромадян.

З удосконаленням цього нового жанру зросла і художня майстерність самого поета. 

 

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса. 

 
 

Траге́дія  — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свій творчий потенціал, з об'єктивною неможливістю його реалізації.

 

ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ
 

Стислий переказ твору "Прометей закутий"

 

Дикі Кавказькі гори, біля підніжжя яких вирує море. Зевсові слуги, Сила та Влада, ведуть Прометея. З ними йде похмурий Гефест. За жорстоким наказом Зевса саме він повинен прикувати свого друга Прометея до скелі. Сила знущається над титаном, гостре залізо боляче ранить його, але він мовчить j приховує свої страждання. Тяжкий стогін виривається в Прометея лише тоді коли кати вже пішли. З Океану прибули сюди на колісниці його доньки — океаніди. Вони чули удари молота Гефеста й стогін Прометея і співчувають покараному. Але прокльони, які титан накликає на Зевса й олімпійців, лякають океанід. Прометей розповідає їм, як допоміг Зевсові перемогти в титаномахії та посісти трон на Олімпі. Зевс розподілив владу між олімпійцями, а титани, які йому допомагали, залишились обділеними. Особливо дратувало Зевса те, що Прометей почав захищати неосвічених темних людей.

 

Тут на колісниці до скелі примчав сам Океан і почав умовляти Прометея скоритися Зевсові. Однак той залишився невблаганним і продовжував розповідати океанідам про свої благодіяння людям, за що його покарав Зевс. Але Прометей знає, що «Кронід (Зевс) не завжди пануватиме», бо його можуть скинути з Олімпу. Знає титан і велику таємницю, як Зевс може цього уникнути, але не хоче відкрити її жорстокому тиранові.

 

Раптом почувся стогін нещасної закривавленої Іо, і перетвореної на корову й невпинно гнаної величезним ґедзем, посланим Герою. Вона на мить зупинилася біля Прометея і спитала його, коли скінчаться її муки. Той сказав, що Зевс поверне їй людську подобу в Єгипті, вона народить сина, який стане родоначальником славного роду героїв, з якого вийде і той, хто звільнить самого Прометея (тобто Геракл. — Ю. К., Л. К.). Тут Іо знову вкусив ґедзь, і вона помчала світ за очі. Обурений її стражданнями, Прометей крикнув Зевсові, що той позбудеться трону, і лише титан знає, як цьому запобігти.

 

Перед Прометеєм постав Зевсів посланець Гермес, аби вивідати таємницю: хто скине Зевса і як цього уникнути? Він погрожує титану, але той залишається непохитним. Тоді Гермес сказав, що Зевс скине скелю разом із Прометеєм у похмуру безодню, де титан страждатиме багато століть, доки Зевс знову не підніме його на землю. Щодня прилітатиме Зевсів орел і клюватиме непокірному титанові печінку. Однак і цих страшних погроз титан не злякався. І скеля з прикутим до неї Прометеєм зі страшним гуркотом провалилась у вічний морок.



Епісодій 1

 

ЕПОД

 

Прометей.   
Не думайте, що то з сваволі й гордощів 
Мовчу я, - в грудях серце розривається, 
Коли погляну на оцю ганьбу свою!
Хто, як не я, новітнім божествам оцим
Розподілив почесної судьби дари? 
Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це, — 
Ось про недолю смертних ви послухайте: 
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав, 
Я наділив їх мудрою розважністю. 
Не для докору людям це розказую, — 
Лише щоб силу показать дарів моїх. 
Вони раніше й дивлячись не бачили 
І слухавши не чули, в соннім маренні 
Ціле життя без просвітку блукаючи. 
Не знали ні теслярства, ні підсонячних 
Домів із цегли, а в землі селилися, 
Мов комашня моторна, десь у темряві 
Печер глибоких, сонцем не осяяних. 
І певної ще не було прикмети в них 
Для зим холодних, і весни квітучої, 
І золотого літа плодоносного. 
Весь труд їх був без тями. Таємничий схід 
І захід зір небесних пояснив я їм. 
З усіх наук найвидатнішу винайшов 
Науку чисел, ще й письмен сполучення 
І творчу дав їм пам'ять — цю праматір муз. 
І в ярма перший уярмив тварини я, 
Щоб у важкій роботі, приневолені, 
Людей своїми заступили спинами. 
Я віжколюбних коней в колісниці впріг — 
Забагатілих розкошів оздоблення. 
Хто, як не я, для мореплавців вигадав 
Між хвиль летючі льнянокрилі повози. 
Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, 
Собі ж, бездольний, не знайду я способу, 
Як із біди своєї увільнитися. 

Хор. 
Вже й розум губиш у ганебних муках ти!
Немов поганий лікар недосвідчений, 
Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти, 
Собі самому ліків не знаходячи. 

Прометей.  
Та вислухайте далі і здивуєтесь, 
Які я мудрі винайшов умілості Й мистецтва, — 
з них найважливіші ось які: 
Хто занедужав, ні пиття цілющого 
З трави-гойниці, ні мастей не знаючи, 
Без допомоги загибав лікарської, — 
Я їх навчив вигойні ліки змішувать,
Щоб цим перемагати всякі хворості. 
Для них я різні віщування способи 
Установив, і перший сни я визначив, 
Що справджуються; роз'яснив я значення 
Прикмет дорожніх, і таємних висловів, 
І льоту хижих, кривопазуристих птиць — 
Яка на добре чи на зле провісниця; 
Усі пташині з'ясував я звичаї — 
І як живе з них кожна й чим годується, 
Яка в них ворожнеча і любов яка. 
Я показав, якими мають нутрощі 
У жертви бути, щоб богам подобатись, 
Якими — жовчі і печінок кольори. 
Товстенні стегна попаливши й тельбухи 
Тварин жертовних, викрив перед смертними 
Я потаємну вмілість передбачення 
В огнистих знаках, ще ніким не бачених. 
Це все — від мене. Хто посміє мовити, 
Що глибоко попід землею сховані 
Скарби — залізо, мідь, срібло і золото — 
Він на вигоду людям, а не я, знайшов? 
Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає. 
А коротко сказати, то довідайтесь: 
Від Прометея — всі в людей умілості. 

Хор. 
Про смертних не турбуйся понад міру ти.
І не занедбуй у нещасті сам себе, — 
Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих, 
Ти перед Зевсом міццю не поступишся. 

Прометей.   
Всевладна Доля вирок не такий дала, — 
Ще безліч муки й катувань ще тисячі 
Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь: 
Безсила вмілість перед Неминучістю. 

Хор. 
А хто стерничий тої Неминучості?

Прометей.   
Три Мойри і всепам'ятні Еріннії. 

Хор. 
Невже сам Зевс їм силою поступиться?

Прометей.   
Йому своєї долі не уникнути. 

Хор. 
Хіба Кронід не завжди царюватиме?

Прометей.   
Про це вам не дізнатись — не випитуйте. 

Хор. 
Велику, видно, криєш таємницю ти.

Прометей.   
Зверніть на інше мову, — розголошувать 
Про це не час, це мушу якнайглибше я 
Ховати, — таємниці як дотримаю, 
То з мук ганебних і кайданів визволюсь.

 

 

 Про трагедію «Прометей закутий» 

 

Твір був написаний в 444–443 роках до нашої ери.

 

За основу сюжету був взятий давньогрецький міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь і був за це жорстоко покараний Зевсом.

  

Тема поезії: У п'єсі чітко визначилася безкомпромісна поведінка головного героя, його непримиренний конфлікт із Зевсом. Напруженість сценічної дії підсилюється монологами, діалогами, виступами хору. 


Головний герой сам розповідає про значення його дарунку для людей, які через свою безпорадність і байдужість богів до їхньої долі були приречені на загибель.

Прометей розуміє, що зробив багато для людей: відкрив їм «науку чисел і письмен сполучення», дав їм «творчу пам'ять — праматір муз», навчив приручати тварин, впровадив мореплавство, допоміг знаходити залізо, мідь, срібло й золото. Але в скрутну для нього хвилину герой не має зла на людей, він жаліє їх і не шкодує про те, що зробив. «Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, Собі ж, бездольний, не знайду я способу, Як із біди своєї ізвільнитись».

Прометей мужньо зносить усі страждання, усвідомлюючи свою безневинність («Я, страждаю безвинно») і не бажаючи врятувати собі життя розкриттям таємниці про падіння влади Зевса («Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю... Скажу відверто — всіх богів я ненавиджу»).

Для титана характерним є рішучій протест проти тиранії, прихильність до людей, стійкість, мужність, витримка, волелюбність, пристрасність, сила духу, нескореність, безкомпромісність.

Розум Прометея, сила духу, героїчне служіння людям, мужнє страждання заради їхнього щастя завжди приваблювали людей. Недарма цей образ є одним з перших «вічних образів».



Відомо, що в літературі існує поняття «прометеїзм». Суть його полягає у вічному прагненні до героїчних діянь, нескореності, незламності, здатності до самопожертви в ім'я людей. Тож недарма цей образ спонукає сміливців до нових пошуків і відкриттів.

 

 

Мабуть, саме тому до образу Прометея зверталися письменники, музиканти, художники різних епох.

Відомо, що образом Прометея захоплювалися Й.В. Гете, Дж. Байрон, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, А. Малишко, М. Рильський. Дух титана надихав славетних майстрів пензля — Мікеланджело, Тиціана, Рибейру, композиторів — Л. Бетховена, Ф. Листа, Р. Вагнера, О. Скрябіна, К. Стеценка. 

 

Сюжетна лінія трагедії.

 

Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за наказом Зевса, владики богів, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса зумовлена тим, що Прометей розгнівав його.

По-перше, титан викрав вогонь у богів і віддав його людям.

По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону. У ході вистави з ув'язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід.

 

П'єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий титан, у безодню.



Трагедія «Прометей закутий» — один з найкращих творів Есхіла.

Він побудований за зразком античної трагедії (велика кількість діалогів, монологів, виступи хору).

Титана Прометея зображено сильним, мужнім, пристрасним, з великою силою волі та витримки, нескореним і непереможним. Він не шкодує за зробленим і готовий до самопожертви в ім'я людей. Саме такі риси характеру героя дозволили віднести його до «вічних образів», які надихають багато поколінь митців.