Тіртей

Характерні ознаки давньогрецької лірики:

—  міцний зв'язок з народними піснями, музичний супровід;
— строкатість форм;
— яскраво виражена композиція;
— прив'язаність до сьогодення актуальніх проблем;
— переосмислення міфологічного начала;

— намагання змалювати внутрішній світ людини;

— спроби використання внутрішнього монологу;

—  ототожнення ліричного героя з автором;

—  повчальність у поєднанні з розважальністю.

Тіртей

 

напівлегендарний давньогрецький елегійний поет, середини VII ст. до н.е., ім'я якого стало збірним у розумінні «поета-воїна». Зачинатель жанру військової елегії — ембатерії.

 

  
Цікаво знати

Як свідчать фрагменти Тіртеєвих елегій, що не торкаються воєнної теми, поет брав участь у державному житті Спарти, часом у них звучать і політичні мотиви. Вони мають загальну назву " Благозаконність" і торкаються різних проблем спартанської дійсності, зокрема стверджують справедливість встановлених у Спарті законів.

 

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса. 

 
 

Вірш  елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму.

Еле́гія  — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту.

Ямб  — у силабо-тонічному віршуванні, поширеному в українській поезії, це двоскладова стопа із наголосом на другому складі (˘ /). У метричному (античному) віршуванні — це двоскладова стопа, що має короткий і довгий склад.

Хоре́й — в античному віршуванні — триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами.

Строфа́ — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістовна завершеність тощо).

 

ДОБРЕ ВМИРАТИ ТОМУ...
 
Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,
Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.
Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі
Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,
З матір'ю милою, з батьком старим на чужині блукати,
Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.
Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,
Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.
Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,
Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.
Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи
Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю, —
Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.
В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.
О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,
Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.
Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,
Хаіі життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.
Віком похилих, у кого слабкі вже коліна, ніколи
Не покидайте старих, з битви утікши самі.
Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних
Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, —
Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,
Дух свій відважний віддасть, лежачи долі в пилу,
Рану криваву свою не забувши руками закрити, —
Страшно дивитись на це, соромно бачить очам
Тіло старе без одежі! А от юнакові — все личить,
Поки ще днів молодих не осипається цвіт.
Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він -
Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.
Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,
В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.
 

Аналіз вірша

 

Вірші Тіртея написані в стилі іонійської елегії і багато в чому перегукуються з медитативними частинами гомерівського епосу.

 

У вірші «Добре вмирати тому...» Тіртей декламував, що слава приходить до того, хто, «боронячи рідну країну», може загинути в бою, але немає нічого гіршого, як віддати загарбникам рідну землю і йти світ за очі разом із батьками, дітьми і дружинами блукати на чужині. «Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача», його ненавидітиме той, у кого він проситиме притулку, а безчестя, горе і зневага йтимуть за ним услід. Утікач, який не зумів захистити своє місто і родючі ниви, не знайде поміж чужими племенами ні пошани, ні співчуття, ні жалю.

 

Тема вірша : Уславлення відважних воїнів, які захищали свій рідний край, змалювання жалюгідної долі тих, хто зганьбив себе і свій рід, втікаючи від ворога.

 

В вірші висловлюється життєва позиція спартанця. Воїн народжується для війни та випробувань. Якщо розпочалася війна, спартанець має забути все, крім боротьби за перемогу.

 

 

Поезія спонукає до дії, тому що лине з вуст конкретної людини, громадянина, стурбованого життям своєї громади більше, ніж славою міфічних пращурів.

 

Тіртей, описавши долю втікача, закликав воїнів відважно боронити батьківщину і дітей, навчав юнаків дружно триматися серед бою разом, не втікати і страхом душі не сквернити. У бою не має бути настільки життєлюбних, щоб покинути старих воїнів, утікаючи і рятуючи власне життя.


Молоді воїни мусять загартовувати свій дух, зробити його таким могутнім і мужнім, щоб власними грудьми заступити похилих, слабких воїнів. Соромно буде молодим, якщо старі воїни загинуть у перших лавах, безсило схиляючи білі голови, і, лежачи в пилу, криваву рану затулятимуть руками. «Страшно дивитись на це, соромно бачить очам тіло старе без одежі!» А юнак, який за життя чарував жінок, був милий чоловікам, «Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах».


Поет звертається до молодих воїнів, запевняючи, що їхнє життя важить менше, ніж героїчна смерть заради батьківщини. Ця думка є провідною і повторюєтеся двічі.
Тіртей закликав кожного воїна, який готується до битви, упертися міцніше в рідну землю, не боятися померти в бою і до останнього подиху захищати від ворога свою батьківщину.