Андрій Малишко
Андрій Малишко

 

(1912—1970)

український поет, перекладач, літературний критик.

 

1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей».


1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем».


1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».


1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».

  
Цікаво знати

Андрій Малишко сам гарно співав, грав на гармошці. Зачитувався «Кобзарем». Почав писати вірші ще в школі.

 

Перші вірші поета були надруковані у 1930 році в літературних журналах.

 

За своє життя А.Малишко видав близько сорока збірок. 

Відеотека

Переглянути біографію А.Малишка у відеоформаті. 

Аудіотека

Прослухати вірші А.Малишка в аудіоформаті.

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса. 

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса. 

Відеотека

"Пісня про рушник" мовами світу.

 
 

Вірш - елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму.

 

ПІСНЯ ПРО РУШНИК
 

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 
СТЕЖИНА
 

Чому, сказати, сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї,
Одним одна біля воріт.
Ота стежина у нашім краї
Одним одна біля воріт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя стежино?
Ота стежина в нашім краї
Одним одна, одним одна
Біля воріт.

Дощами мита, перемита,
Снігами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль, мій ревний біль
І ревний жаль.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя стежино?
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль, мій ревний біль
І ревний жаль.

Моя надієчко, я знаю,
Мій крик життя на цілий світ,
Ота стежина в ріднім краї
Одним одна біля воріт.
Ота стежина в ріднім краї
Одним одна, одним одна
Біля воріт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя стежино?
Ота стежина в ріднім краї
Одним одна, одним одна
Біля воріт. 

 
ВОГНИК
 

Вечірню годину, де в зорях долина,
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина,
Неначе у серці моїм.

Там юність ходила у росах до хати
І жевріла цвітом вона,
Там батько не спить і задумалась мати,
Ота, що у світі одна.

Синів виростали, не зводили з ока,
Любили в житті над усе,
Шумить під вікном тополина висока,
Мов звісточку дальню несе.

А вогник їм сяє, мов спогад про сина,
Не все ж повертає назад.
І журиться вікнами наша хатина,
І шепче задумливий сад.

Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне,
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!

 

ПРИХОДЯТЬ ПРЕДКИ

 

Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами,
Зерно, і кров, і ночі із снігами.
— Чи ти не став розщепленим, як атом,
Недовірком, схизматом чи прелатом,
Ярижкою нікчемним, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові!..
Дарують ласку, повну болю й змоги,
Щоб у очах уздріть нові прологи.