Суспільно-побутові пісні, коломийки
Суспільно-побутові пісні

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутові пісні розділяють на:

- козацькі;
гайдамацькі;
- рекрутські;
-
солдатські (жовнірські);
- бурлацькі;
- заробітчанські (строкарські);
- чумацькі;
- кріпацькі;
- наймитські;
- родинні;
- сирітські
та інші.

 

  

 

Цікаво знати

Назва жанру "коломийка" вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області (Гуцульщина).

Коломийки були історично популярними серед поляків і українців. Також відомий танець на північному сході Словенії (як kalamajka).

 

Аудіотека

Прослухати суспільно-побутові пісні в аудіоформаті

 

Відеотека

Переглянути коломийки в відеоформаті

 

  

 

Суспільно-побутові пісні — це народно-пісенні твори про умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

Коломи́йки — коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

 

ОЙ, НА ГОРІ ТА ЖЕНЦІ ЖНУТЬ
 

 

Ой, на горі та женці жнуть, 
Ой, на горі та женці жнуть,
А попід горою, яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей,
Широкою, козаки йдуть.

Попереду Дорошенко,
Попереду Дорошенко,
Веде своє військо, військо запорізьке
Хорошенько.
Гей, долиною, гей,
Широкою, хорошенько.

А позаду Сагайдачний,
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною, гей,
Широкою, необачний.

Гей, вернися, Сагайдачний,
Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку, віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною, гей, 
Широкою, необачний.



 

Мені з жінкою не возиться, 
Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною, гей,
Широкою, знадобиться!

Гей, хто в лісі, озовися!
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викришем вогню, та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною, гей,
Широкою, не журися!

Ой, на горі та женці жнуть,
Ой, на горі та женці жнуть,
А попід горою, яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей,
Широкою, козаки йдуть.

Гей, долиною, гей,
Широкою, козаки йдуть.

 
СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ
 

 

Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
На козака пригодонька:
Козак зажурився.

Не хилися, явороньку,
Ще ж ти зелененький,
Не журися, козаченьку,
Ще ж ти молоденький!

Не рад явір хилитися –
Вода корінь миє!
Не рад козак журитися,
Так серденько ниє.

Ой поїхав з України
Козак молоденький –


 

 

Оріхове сіделечко,
Ще й кінь вороненький.

Ой поїхав на чужину,
Та там і загинув,
Свою рідну Україну
Навіки покинув.

Звелів собі насипати
Високу могилу,
Звелів собі посадити
Червону калину.

"Будуть пташки прилітати,
Калиноньку їсти,
Будуть мені приносити
З України вісті!"

 
ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ
 

 

Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави.

Станьмо, хлопці, при долині.
Станьмо, хлопці, таборами
За полями, за борами,

Вже нема шляху додому,
Я іду тепер в поході,

 

 

Б'ють гармати за горою,
Коні мчать на Жовті Води.

Глянь, Богдане, квітка в'яне,
Дай-но січі, дай-но грому!
Топче шляхта дикі терни,
Загубивши шлях додому.

Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави.

 
ОЙ, У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА
 

 

Ой у полі криниченька, 
Там холодна водиченька.

Ой там Роман воли пасе,
Катерина воду несе.

Роман воли покидає,
Катерину переймає.

Ой став Роман жартувати
З відер воду виливати.

— Ой Романе, Романочку,
Не лий воду на сорочку.

Бо це вода не літняя…
В мене мати не рідная. 

 

 

Бо це вода із Дунаю, 
Буде бити, добре знаю.

Буде бити ще й лаяти,
Ще й Романом докоряти.

— Де ж ти, доню, барилася,
Що й вечерять спізнилася?

— Налетіли гусі з броду,
Сколотили мені воду.

А я стала-постояла,
Доки вода устояла.

— Брешеш, доню, вбрехалася,
Ти з Романом кохалася.

 
В'ЯЗАНКА КОЛОМИЙОК
 

 

 Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.

Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.

Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька,
Одна мила, друга люба, третя солодонька

- Звідки мої співаночки! – питаються люди.
В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.

Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.

Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.

Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.

Коли собі заспіваю, то жура щезає,
Бо тог наша коломийка такі чари має.

Ой Матію та Матію, відколи тя прошу.
Зроби мені коновочки, най співанки ношу.

Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу,
Одна буде про весілля, а друга про тугу.

Ой я собі заспіваю двома голосами.
Один піде понад лугом, а другий лісами.

Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.

Співаночки-складаночки, я вас не складала,
Складали вас пару бочки, а я переймала.

Я посію пшенечиньку, вродиться льоночик,
Коби таки до роботи, як до співаночок.

А я годна льонок брати та годна стелити,
А я годна заспівати та й годна робити.

Ой коби ми, подружечко, голосочки склали,
Ми би своїх легіників співанками вкрали.

 

 

Та хоч би всі зорі впали й писарями стали,
Ще би наших співаночок не переписали.

Через тиждень була хвора, бо робота була,
А в неділю подужчала, бо музику вчула.

Коломийку заспівати, коломийку грати,
Або тоту коломийку легко танцювати.

Коломийка, коломийка та й коломийочка,
Кості би ся розписали, якби не сорочка.

Чи ти мене, моя мамко, купала в романці,
Що я така охочая в неділю до танців.

Ой дрімуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ото мені сподобалося дівчина робоча.

Ой пішов я танцювати, та змилив ногами,
Більше я ся та й підпирав носом і руками.

 

Ой пішов би козака та й пішов би польки,
Коби миска кисилеці та миска фасольки.

Черевички невелички, ніженька маленька,
Танцюй, танцюй, дівчинонько, доки молоденька.

Та я міхом обертаю, та я міхом кручу,
День би тебе дівко побив, як ся з тобою мучу!

Ой буде вже коломийки, ой буду, ой буде,
Бо вже мене, молодого, болить попід груди.

Але файно скрипка грає, нікому співати,
Сидить милий за ворітьми, ніким наказати.

А я йому наказую перепеличками,
А він мене відсилає та й ластівочками.

Ластівочки-щебетушки не хочуть сідати,
Не корить мня заспівати, лишень погуляти.

Тато добрий, тато добрий, мати не лихая,
Не боронять погуляти, поки молодая.

Ой як мені не гуляти, коли в мене мати
Ой постилить і укриє. – Лягай доню спати!

 
ЖАРТІВЛИВІ КОЛОМИЙКИ
 

 

Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці, 
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.

На причіпку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.

Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.

Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.

Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив ґачі5 дерти, гарбузи латати.

Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.

А я кричу: — Ґвалту, люди, чого біда хоче? —
А по мені четвертий раз: — Не ходи поночі!

Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з'їла.

Закувала зозулиця та й сіла на ґанок,
Ішов Іван від Марії, загубив топанок.

Я гадала, що то сито, а то обичайка,
Я гадала, що то хлопець, а то величайка.

Ой скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.

Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.

Ой нікому так не добре, як мені самому: 
Чужі жони їдять сіно, а моя солому.

 
 

 

Ой Юрику молоденький, щось в коморі шкребче, 
Біжи, біжи виганяти — кіт молоко хлебче.

 

Ой мала я миленького, ой мала я, мала, 
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.


У зеленій полонині паса баран чорний,
Не такий ти, хлопче, гарний, як дуже говорний.

 

Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня — спати.

Егей, файна дівка, файна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.

Когут піє, когут піє, а курка кокоче,
Стара мама блюда миє, бо дочка не хоче.

Є у мене файний леґінь, ім'я йому Митер,
Лінується до ня прийти один кілометр.

Такий у ня, мамко, любко, що вміє гуляти,
А не вміє коло плота кілок затесати.

Ой Олена прибілена красно ся вбувала,
Коровиці не доїла — хвоста ся бояла.

Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула — вони повтікали.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі — замерзає, коло миски — пріє.

Коломийки заспіваймо, хай почують всюди,
Хай з ледаря і п'яниці посміються люди.