Оноре де Бальзак

Сюжетно-композиційні
особливості:

- багатоцентровість;
- використання прийому "розповідь у розповіді";
- фабула та сюжет повісті співпадають;

Оноре де Бальзак

 

(1799 — 1850)

французький письменник. 

  

 

Цікаво знати

У квітні 1959 року в приміщенні Верхівнянського сільськогосподарського технікуму (с. Верхівня) було відкрито кімнату-музей Оноре де Бальзака, а у 1999 році тут засновано Житомирський літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака.

 

Щороку у день народження Оноре де Бальзака — 20 травня — у Верхівні проводиться Міжнародне літературно-мистецьке свято «Весна Прометея».

 

Відеотека

Переглянути біографію Оноре де Бальзака в відеоформаті.

 

Кінозал

Переглянути фільм "Гобсек".

 

 
 
ГОБСЕК
 

 

Скачати:    fb2    doc   txt     html

 

 

Про повість Оноре де Бальзака "Гобсек"

 

повість "Гобсек" — один із перших творів, які автор свідомо писав як фрагменти "Людської комедії". Тут з'я­вилися перші наскрізні герої Бальзака (Растіньяк, Б'яншон, Дервіль та ін.), які пройшли через подальші його повісті та повістьи.

 

Проблеми, до яких звернувся автор у повісті, були такими актуальними і хвилюючими, що він неодноразо­во повертався до них, поступово шліфуючи свій задум.

 

Основною темою твору є влада грошей, а основним персонажем, навколо якого побудована фабула — лихвар Гобсек.

 

Творча історія повісті

 

Спочатку, у 1830 р., письменник написав нарис про лих­варя. Потім включив цей нарис у повість про аристократів "Небезпека розбещеності", в якій основну увагу приділив сім'ї де Ресто. У цьому першому варіанті відзначалися по­зитивні риси лихваря Гобсека, який допоміг адвокату Дервілю, пробачив борг бідній дівчині Фанні Мальво, врятував сім'ю графа де Ресто від розорення, а наприкінці навіть став депутатом.

 

Другий варіант повісті — 1835 р. — мав назву "Батечко Гобсек". Тут автор позбавив лихваря бага­тьох позитивних рис, змінив фінал, зосередивши увагу на маніакальній пристрасті героя до збагачення. Він по­казав перетворення Гобсека на патологічного скупія, хоча ставлення автора до нього залишилося неоднозначним. У 1848 р. повість отримала назву "Гобсек" і увійшла до "Сцен приватного життя" "Людської комедії". Вона орга­нічно пов'язана з повістьом "Батько Горіо".

 

Сюжет, тема  та жанр повісті

 

Сюжет зосереджений не на одній центральній події : історії з життя Гобсека, пов'язаного з Дервилем і сімейством де Ресто, а на цілому ряду подій, що охоплюють значительнейшую частину життя Гобсека, наприклад, його дитинство і молодість.

 

Основна тема - це тема влади грошей (вічна), яка якраз таки і підтверджується упродовж усього твору не лише окремими подіями (Графиня замість запізнілого розкаяння спалювала папери, думаючи, що цей змінений заповіт чоловіка. Після таких сцен починаєш розуміти, чому Гобсек ненавидів своїх спадкоємців.), а і окремими персонажами (Максим де Трай та ін.)

 

Окрім теми влади грошей існує в повісті ще ряд інших тем, таких як: тема самітництва і відчуження людини (Гобсека) від суспільства, тема людських і громадських вад і. т.д.

 

 

За жанром "Гобсек" — соціально-побутова, а ще більшою мірою — філософська повість, в якій домінують елементи реалістичного стилю. Але в ній, як і в інших творах "Людської комедії", відчутні повістьтичні впливи, її герой із самого початку не побутова, а майже симво­лічна постать. У ньому відчувається масштабна повість­тична типізація. Він уособлює силу і владу грошей та руйнівний вплив багатства на людську душу.

  

Мотиви повісті

 

Провідним мотивом твору є мотив влади

1. Мотив влади грошей над людиною і суспільством
2. Мотив влади однієї людини над долями інших людей (Влада лихваря над· Мотив подружньої зради (Зрада графинею Анастази графу з Максимом де Траем)
· Мотив пошуку скарбів ("Він все перепробував, щоб розбагатіти, навіть намагався розшукати горезвісний клад - золото, зарите плем'ям дикунів десь в околицях Буенос-Айреса".)

також присутні інші мотиви:
· Мотив дружби старого і молодої людини
· Мотив самотності людини
· Мотив скупості і інших людських вад
· Мотив-характер філософа
· Мотив-характер людини-трудяги (Фані Мальво)
· Мотив-характер прекрасної дівчини (Анастази де Ресто)
· Мотив-характер молодого людини-спокусника
· Мотив споглядання людиною з боку навколишнього світу
· Мотив втрати розуму

 

Конфлікти повісті

 

1. Конфлікт між людиною і суспільством

Це конфлікт "Татка Гобсека" і суспільства в якому він живе.

2. Соціальний конфлікт

Відтиснення дворянства буржуазією і розпад сім'ї як наслідок влади грошових стосунків. (Гобсек-сім'я де Ресто)

3. Між батьком і його дітьми

".Але діти!. Нехай хоч вони будуть щасливі... Діти, діти!...

- У мене тільки одна дитина! - вигукнув граф, у відчаї простягаючи висохлі руки до сина".

4. Симейно-побутовий

У рамках сім'ї де Ресто

5. Ідеологічний або філософський

"лихвар-філософ" стає жертвою вад, на яких він успішно паразитував : саме володіння золотом спонукаюча до безглуздого накопичення.

 

 

Тип сюжету багатолінійний

 

 

· Лінія Дервиля, Гобсека і сім'ї де Ресто

 

· Лінія Дервиля і віконтеси де Гранлье

 

· Лінія історії і життя самого Гобсека

 

Сюжетно-композиційні особливості

 

"Гобсек", як й інші твори Бальзака, — багатоцентровий повість. Окрім постаті лихваря важливу роль у ній відіграють адвокат Дервіль і члени сім'ї графа де Ресто. Сюжетні лінії Гобсека, Дервіля, графині де Ресто та інших персонажів твору перетинаються. повість має чітку, про­думану побудову, що засвідчує композиційну майстерність її творця.

 

"Гобсек" починається з експозиції. Спочатку розповідь ведеться від імені автора, який змальовує один із зимових вечорів 1829—1830 рр. в салоні віконтеси де Гранльє. Роз­мова заходить про молодого графа Ернеста де Ресто, якого кохає Камілла. Але у матері графа погана репутація в ари­стократичному світі, і пані де Гранльє хоче відмовити йому у відвідуванні свого дому. У розмову втручається Дервіль, який розповідає історію, що має змінити погляд на стан справ у сім'ї молодого графа.

 

Наступна частина твору — розповідь Дервіля, яка містить розповідь Гобсека. Письмен­ник ускладнює структуру повісті, робить її багатоголосою. Спочатку звучить голос автора, від імені якого ведеться оповідь, а потім — голоси оповідачів — Дервіля і Гобсека, які теж передають багатоголосся свого оточення. Отже, важ­ливими композиційними особливостями твору є "розповідь у розповіді", а також тісний зв'язок між окремими його частинами та компонентами (розповідь, оповідь, опис, порт­рет, інтер'єр, монолог, діалог тощо).

 

Читач вірить тому, про що говорить Дервіль, бо на початку повісті він показаний як "людина високої чес­ності, знаюча, скромна і з гарними манерами". Дервіль розповідає історію з часів своєї молодості, коли він меш­кав у мебльованих кімнатах, а його сусідом був Гобсек. Отже, лихвар стає центральною фігурою оповіді не лише адвоката, а й усього твору.

 

Дервіль випадково став свідком драми, яка відбува­лася в сім'ї графа де Ресто. Ця драма була відомою і Гобсекові: графиня Анастазі де Ресто, щоб утримати сво­го коханця Максима де Трая, наробила величезних боргів і віддала у заставу лихвареві фамільні коштовності під великі відсотки. А граф де Ресто, захищаючи честь сім'ї й інтереси свого сина, незадовго до смерті переписав свої володіння на ім'я Гобсека до моменту повноліття Ернеста. Його заходи виявилися вчасними, після смерті Гобсе­ка Ернест успадкував те, що належало батькові. Але зна­чення повісті — не в цій сюжетній лінії. її кульмінацією є монолог Гобсека, в якому він засуджує суспільство, де все купується і продається.

 

Образ Гобсека

 

Бальзаківський Гобсек — не зовсім типовий лихвар. Його особливість полягає в тому, що він скнара-філософ. Система поглядів Гобсека на життя складалася по­ступово. Він пройшов довгий шлях і багато пережив, перш ніж упевнився, що "всюди йде боротьба між бага­тими і бідними". "У мене принципи змінювались відпо­відно до обставин, доводилося змінювати їх і залежно від географічних широт", — зізнається Гобсек Дервілю. Внаслідок важкого життєвого досвіду він дійшов сум­них висновків, виробив систему поглядів, які вже не змінювались. Важливе місце у цій системі посідає "інстинкт самозбереження", "особистий інтерес", а з усіх земних благ тільки одне, з його точки зору, варте того, щоб людина його домагалася,— це... золото. "У золоті сконцентровані всі сили людства", — вважає Гобсек. І золото для нього — це передусім влада, воно є її симво­лом: "Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади". Лихвар спокійний і безсторонній, нагадуючи цим антиквара із "Шагреневої шкіри". Оповідь Гобсека характеризує його як" аналіти­ка і психолога, який знає життя, розуміє людську при­роду. Але це не означає, що повість є апологією* скна­ри.

 

Ставлення автора до свого героя неоднозначне: за­хоплення, передане через сприйняття Дервіля, змінюєть­ся осудом. "Чи варто жити тільки заради накопичення?" — хочеться запитати, прочитавши твір. Фіналом повісті автор однозначно відповідає: ні! Адже після смерті Гобсека не залишилося нічого, крім тлінних скарбів. Письменник засуджує накопичення заради накопичен­ня. Звичайно, ці висновки — у підтексті твору, вони подані у прихованій художній формі.

 

Образ Гобсека змальований з великою майстерністю. У його портреті не випадково домінують кольори благо­родних металів: "місячний лик", "жовтувата блідість, що нагадує колір срібла, з якого злетіла позолота", риси його обличчя "здавались відлитими з бронзи", а очі були "жов­тими". Безжалісність Гобсека підкреслюють такі ознаки, як "людина-вексель", "людина-автомат". Довершує порт­ретну характеристику згадка про те, що, добуваючи гроші, він бігав сам "по всьому Парижу на тонких, сухорлявих, як у оленя, ногах". Кожна деталь цього яскравого порт­рета свідчить про характер героя.

 

Монолог Гобсека — це гімн золоту. І не випадково у ньому звучать патетичні ноти: "У мене погляд, як у гос­пода Бога: я читаю в серцях..." Але водночас відчуваються і цинічні думки: "Я достатньо багатий, щоб купувати со­вість людську...", "Що таке життя, як не машина, яку приводять у рух гроші?".

 

Гобсек-філософ уміє отримати насолоду від спогля­дання краси графині Анастазі де Ресто та пишної роз­коші її кімнати, але значно більше його приваблює ат­мосфера щирості й душевної чистоти, якою оточена тру­дівниця Фанні Мальво.

 

Зміст твору (скорочено)

 

 Якось у салоні віконтеси де Гранльє до першої години ночі засиділись два гостя, що не належали до її родини. Один з них молодий граф Ернест де Ресто, другий — стряпчий Дервіль, якого вважили за друга сім’ї, бо він свого часу допоміг віконтесі повернути втрачені під час революції гроші і маєтки. Помітивши, що її дочка Каміла з прихильністю ставиться до графа Ернеста де Ресто, віконтеса, як тільки граф поїхав, суворо докоряє їй і нагадує, що мати графа не приймають в жодному порядному домі, що доки вона жива, ніхто з батьків не довірить графу де Ресто майбутнє і посаг своєї дочки. Стряпчий Дервіль давно вже здогадався про почуття Каміли до Ернеста де Ресто, він втручається в розмову віконтеси з дочкою і просить дозволу розповісти історію, яка, на його думку, може змінити погляд на графа де Ресто у вишуканому товаристві. 



Історія, яку розповідає Дервіль, розпочалася давно, ще коли той був зовсім молодим. В той час Дервіль був молодшим писарем в конторі стряпчого, вивчав право і жив у дешевому пансіоні, в якому мешкав і лихвар Гобсек. Дервіль передає свої враження від зовнішності і характеру Гобсека. Жовтувата блідість його шкіри нагадувала срібло, з якого облізла позолота, волосся попелясто-сірого кольору, риси обличчя, нерухомі і байдужі, здавалося, вилиті з бронзи, очі жовті, як у тхора, ховалися від яскравого світла. Ніс мав гострий, схожий на свердлик, губи тонкі. Він ніколи не втрачав душевної рівноваги, навіть коли його клієнти благали, ридали, погрожували, він залишався спокійним і говорив тихо. Вік його важко було вгадати: чи то він завчасу постарів, чи то в старості виглядає молодо. В його помешканні все було охайним і потертим, як в кімнаті старої дівиці. Характеризуючи Гобсека, Дервіль називає його людиною—автоматом, людиною—векселем, яка гнітить в собі будь—які почуття. Життя його, здавалося, текло тихо, як пісок у старому пісочному годиннику. Гобсек був дуже обережний, і ніхто не знав, бідний він чи багатий. Одного разу з його кишені випала золота монета, пожилець, що спускався за ним сходами, підняв її й подав Гобсеку, але той не взяв загубленого, бо не хотів зізнатися, що в нього можуть бути такі гроші. Жив лихвар самотньо і підтримував стосунки лише з Дервілем, якому і відкрив свої потаємні думки про світ і людей. Згодом Дервіль довідався, що Гобсек народився у Голландії, що в десять років мати віддала його юнгою на корабель, який плив до Індії, де він мандрував протягом двадцяти років. Він прагнув розбагатіти, ідоля кидала його по світу в пошуках багатства по усіх континентах. Він знав багатьох славетних людей свого часу, був причетний до багатьох історичних подій, але не любив про це говорити. Одного разу Гобсек виклав Дервілю свою життєву «філософію»: світом править золото, а золотом володіє лихвар, тому він має таємну владу над людьми. Як з’ясувалося, Гобсек розважається тим, що вивчає людські пристрасті і втішається своєю владою над ними. Як повчальний приклад, він наводить історії двох векселів, за якими одержав гроші того дня. Один у визначений строк оплатила швачка Фані Мальво, працьовита і добропорядна дівчина, яка викликала співчуття навіть у лихваря. Другий вексель підписала одна графиня, а гроші одержав її коханець. Гобсек приходить до графині, але йому повідомляють, що та ще спить і прокинеться не раніше дванадцятої години, бо всю ніч була на балу. Лихвар називає своє прізвище і просить передати графині, що зайде пізніше. Опівдні він знову приходить, з улесливої поведінки графині розуміє, що заплатити їй нічим. Гобсек відзначає красу цієї жінки, але не знає співчуття: він попереджує, що розкриє її таємницю, коли вона не заплатить. Під час їхньої розмови в кімнату заходить чоловік графині, і та змушена віддати Гобсеку діамант, аби спекатися лихваря. Виходячи з дому графині, він зустрів її коханця. На його обличчі Гобсек прочитав майбутнє графині. 



Минуло кілька років, Дервіль завершив курс права і одержав посаду старшого клерка у конторі стряпчого. Незабаром він має нагоду купити патент свого патрона. Гобсек дає Дервілю гроші у борг лише під тринадцять процентів (зазвичай він брав від п’ятдесяти до п’ятисот відсотків заборгованої суми). Сумління і наполегливість у праці Дервіля дали йому змогу розрахуватися з лихварем через п’ять років. 


Через рік після того, як Дервіль розплатився за патент, його затягнули на парубоцький сніданок з метою познайомити з відомим у вищому світі паном де Трай. Останній попросив Дервіля помирити його з Гобсеком. Але лихвар відмовляється позичити гроші людині, в якої не було нічого, крім боргів. Тоді де Трай, сміючись і повертаючись на каблуках, запитав, чи є в Парижі ще такий капітал, цей пан ще й похваляється, що його векселі. В його блазенській вихватці було щось серйозне, але вона не могла розворушити Гобсека. В цей час з вулиці долетів шум екіпажа, що зупинився біля будинку, де Трай кинувся до виходу, пообіцявши принести річ, що задовольнить лихваря. Повернувся де Трай з надзвичайно гарною жінкою, і Дервіль впізнав в ній графиню, про яку розповідав йому Гобсек.

 
 

 Графиня принесла в заставу чудові діаманти. Дервіль зрозумів всю глибину безодні, в яку падала графиня, і спробував відмовити ЇЇ заставляти коштовності, посилаючись на те, що графиня заміжня жінка і підвладна чоловіку. Гобсек оцінив коштовності і вирішив взяти їх у заставу, але, враховуючи юридичну сумнівність справи, пропонує значно менше грошей, ніж справжня ціна коштовностей. Графиня вагається укладати договір, але де Трай натякає їй, що це примушує його піти з життя, і вона приймає пропозицію Гобсека. Із зазначених у договорі вісімдесяти тисяч лихвар лише на п’ятдесят виписує чек. Решту грошей він з іронічним усміхом видає векселями самого пана де Трай. Молодий чоловік вибухнув ревом і обізвав лихваря старим шахраєм. Гобсек спокійно витягнув пару пістолетів, і повідомив, що він стрілятиме першим, бо граф де Трай його образив. Графиня благає графа вибачитись перед Гобсеком. Коли Гобсек залишився наодинці з Дервілем, він дав волю своїй радості, яку викликало оволодіння за незначні гроші розкішними діамантами. Спостерігаючи це, Дервіль стояв остовпілий. В цей час у коридорі почулись поспішні кроки, Гобсек відчинив двері, бо відвідувач здався йому безпечним. Увійшов чоловік графині, він був страшенно розлючений і вимагав повернути заставу, посилаючись на те, що його дружина не мала права розпоряджатися цими діамантами. Гобсек мі трохи не злякався його люті і погроз звернутися до суду. Дервіль втручається в суперечку і пояснює графу, що, звернувшись до суду, той, можливо, не отримає нічого, крім ганьби, бо справа дуже сумнівна. Граф погоджується заплатити за коштовності вісімдесят тисяч і проценти. Вдячний Гобсек дає йому пораду, як урятувати майно, зберегти його хоча б для дітей. На думку Гобсека, все майно треба фіктивно продати надійному другу. 

 


Через кілька днів після цієї сцени граф прийшов до Дервіля, щоб довідатись його думку про чесність Гобсека. Дервіль відповів, що в лихварі живуть дві істоти — скнара і філософ, підлий і високий, але, коли б йому, Дервілю,. загрожувала смерть, то він призначив би опікуном своїх дітей саме Гобсека. Дервіль розповів графу історію своєї позики у Гобсека і те, як він, остаточно розрахувавшись з лихварем, запитав, чому той не дозволив собі зробити благодіяння безкорисливо, що спонукало його примусити платити величезні проценти навіть свого друга. Відповідь Гобсека найкраще характеризує його: так він звільнив Дервіля від вдячності, дав право вважати, що той нічого не винен лихварю. Граф прийняв рішення передати право власності на своє майно Гобсеку, а контррозписку, яка юридично засвідчить фіктивність продажу, передати Дервілю... 


Далі Дервіль спробував розкрити перед Камілою страшну безодню, в яку можуть потрапити жінки, як тільки вони переступлять певні межі. Але віконтеса перепинила повіреного і запропонувала дочці йти спати. Дівчина зрозуміла матір і залишила товариство. Тепер присутні не приховували імен дійових осіб з історії Дервіля, адже всі здогадалися, що мова йде про графа де Ресто і його дружину, батьків графа Ернеста де Ресто. 


Минуло чимало часу після цієї угоди, а Дервіль так і не отримав розписки, яка повинна була зберігатися у нього. Він дізнається, що граф де Ресто тяжко хворий. Дервіль прагне побачити графа, але графиня робить все, щоб не допустити цього. Вона добре розуміє своє майбутнє, бо на той час все майно в руках Гобсека. Графиня вже зрозуміла сутність пана де Трай і розірвала з ним стосунки. Вона турботливо доглядає хворого чоловіка, але насправді лише чекає пагоди заволодіти майном, бо відчуває, що в справі свого чоловіка з Гобсеком є потаємний смисл. Граф хоче бачити Дервіля, але, за наказом графині, йому повідомляють, що повірений від’їхав. Тоді граф хоче передати розписку Дервілю через свого сина, але графиня користується своїм впливом на сина і втручається в справу. Граф розуміє, що Ернест може не дотримати слова і відкриється матері. Вона молить графа простити їй заради дітей, але граф невблаганний. Граф помирає, а на ранок приходять Дервіль і Гобсек. Графиня зачинилась в кімнаті графа і нікому не дозволяє увійти туди. Побачивши чужих людей, Ернест попереджає матір. Коли стряпчий і лихвар увійшли в кімнату, де лежав небіжчик, вони жахнулися: все було перевернуте, в кімнаті панувало страшне безладдя, а у каміні палали документи, що мали бути передані Дервілю. Гобсек скористався злочином, що скоїла графиня, і привласнив майно графа. 



Відтоді Дервіль і лихвар рідко бачились. Гобсек здав в найми особняк графа, проводив літо в його маєтку, удавав з себе вельможу, будував ферми, лагодив млини. Якось стряпчий зробив спробу вмовити Гобсека допомогти Ернестові, але лихвар відповів, що нещастя — найкращий вчитель, що хай молодий граф дізнається ціпу грошам і людям, хай поплаває по паризькому морю, коли він стане вправним лоцманом, тоді дамо йому корабель. Довідавшись про кохання Ернеста до Каміли, Дервіль зробив ще одну спробу вплинути на старого лихваря і пішов до нього. Старий лихвар вже давно зліг в ліжко, але справ своїх не залишив. Не бажаючи мати сусідів, він найняв весь будинок для самого себе, але мешкав в тій самій кімнаті, що й колись. Він відклав відповідь про Ернестову справу на той час, коли зможе встати, та це йому вже не судилося. Через кілька днів до Дервіля прийшли і повідомили про смерть Гобсека. Все своє багатство він залишив правнучці своєї сестри, повії, що прозвали «Електричним скатом» або Вогником. Дервілю він залишив у спадок запаси продуктів, які накопичив Гобсек за останні роки, отримуючи їх від своїх клієнтів. Він приймав усе: і кошик з рибою, і коробку зі свічками, і посуд, і золоті табакерки. Коли Дервіль відкрив сусідні кімнати, він мало не зомлів від смороду, що йшов від загнилих товарів — риби, паштетів, кави, тютюну, чаю тощо. На кінець життя він нічого не продавав, бо боявся віддати за дешево, так його пристрасть пережила його розум. 


Дервіль також повідомляє, що незабаром граф Ернест де Ресто буде введений у володіння майном, що дозволить йому одружитися з панною Камілою. Віконтеса відповідає, що Ернест повинен бути дуже багатим, щоб побратися з її дочкою. Брат віконтеси зауважує, що рід графа дуже давній. Сестра погоджується з ним і говорить, що Каміла може не бачитися з своєю свекрухою, хоча на раутах її приймають.